VITA ANTIQUA ISSN: 2522-9419 (Online), ISSN: 2519-4542 (Print)

VITA ANTIQUA 9, 2017, ЛЮДИНА ТА ЛАНДШАФТ: Первісна археологія Східної Європи, 127-138
Ландшафтні зміни в Київському Подніпровї на межі плейстоценуголоцену: археологічні свідчення
Шидловський П.С.¹, Лизун О.М.¹
¹-Кафедра археології та музеєзнавства історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київ 

АБСТРАКТ

Одне з найбільш важливих питань у вивченні стародавніх екологічних систем є визначення характеру змін, що відбулися під час переходу від пізнього плейстоцену до голоцену. Палеоекологічні дослідження передбачають вивчення взаємодії між трьома типами середовищ - фізичного, біотичного і соціального в різних хронологічних епохах. Виявлення безперервності або переривчастості в перехідні періоди можливе із залученням даних декількох суміжних дисциплін, в цьому випадку - первісної археології та палеогеографії. Геологічні дані стверджують про наявність в пізньому плейстоцені сильного водотоку Пра-Дніпра, що живився від краю скандинавського льодовика, через північні допливи і долину Замглай (Чернігівська область), частково через Десну, ніс свої води широко розвиненою долиною Трубежу, сформував широку долину на південь від Канівських дислокацій, в місці злиття Росі та Росави і гирла Тясмину (Pazynych 2004; 2012). Палеонтологічні та археозоологічні дані стверджують, що територія Середнього Подніпров’я належить мамонтової зони, в якій мамонт грав роль основного компонента в комплексі травоїдних ссавців і був головним об’єктом полювання палеолітичних колективів. Стоянки з переважанням решток мамонта в культурному шарі, розташовані досить щільно в даному регіоні, за винятком великих площ, утворених долинами Трубежу, Дніпра і Десни. Більшість з цих стоянок належать граветській – 27-19 тисяч років ВР та епіграветській  – 18-12 тисяч років ВР культурним традиціям. Деякі з них розташовані практично по периметру означеного регіону - на корінному березі Київського плато і високих терасах Десни, Трубежу та Супою. Це може вказувати на непридатність для проживання на територіях між Дніпром і Трубежем в пізньому плейстоцені, або на руйнування ділянок цього регіону природними чинникам. Верхня межа культури мисливців на мамонта падає на 13000 років ВР що, насамперед, пов’язано зі зникненням основного об’єкту полювання. Різке зменшення стоянок на території Київського Подніпров’я в фінальному палеоліті фіксується наявністю всього трьох пам’яток з характерними низькими трапеціями і вістрями типу Федермессер (Великий Дивлин Е, Велика Бугаївка та Журівка) традиційно датованих в рамках 12–11 000 ВР. Заселення території між Дніпром і Трубежем стало можливим на межі пребореалу та бореалу, доказом чого є наявність мезолітичних стоянок Загай (зимівниківська) та Вигурівщина (кудлаївська), що генетично пов’язані з різними географічними регіонами Східної Європи. Це співпадає з утворенням меандрів і стариць Десни сучасного типу, що відбулося 9,8-9,5 тисяч років ВР. Поширення мезолітичних пам’яток було можливим тільки після формування сучасної долини Дніпра, утвореної проривом Поліського озера, яке було розташоване в сучасному басейні Прип’яті в кінці плейстоцену. Зміна режиму водотоку через відступ скандинавського льодовика призвела до вивільнення великих мас алювіальних пісків і утворення заплавних формацій, які стали придатними для опанування населенням доби мезоліту-неоліту.

Ключові слова: ландшафтна археологія, Середнє Подніпров’я, фінальний палеоліт, мезоліт, Східна Європа

Мова: українська

PDF:ЗАВАНТАЖИТИ ЗАВАНТАЖИТИ

УДК: [903:504.54](282.247.32-197.4)”632”

DOI