VITA ANTIQUA, 11 (2019)                                                                        ISSN 2522-9419 (Online), 2519-4542 (Print)
Центр палеоетнологічних досліджень

VITA ANTIQUA 11, 2019, Археологія, музеєзнавство, пам’яткознавство: освітній та дослідницький аспекти
Одеський вимір вищої археологічної освіти у другій половині ХІХ – першій половині ХХ ст.: історія, наукові школи, традиції, 60-65

Левченко В.В.
Одеський національний морський університет

DOI: 10.37098/VA-2019-11-60-65
https://doi.org/10.37098/VA-2019-11-60-65
UDK: [902:378](477.74)

РЕЗЮМЕ

На основі міждисциплінарного підходу проведено дослідження основних етапів розвитку вищої археологічної освіти в Одесі у період другої половини ХІХ – першої половини ХХ ст. У другій половині ХІХ ст. – на початку ХХ ст. осередком вищої археологічної освіти в Одесі був Новоросійський університет (1865–1920), в стінах якого відбувався процес становлення інституціоналізації археологічної вищої освіти та науки. Починаючи з 1920 р. відбулися зміни у галузі вищої освіти щодо підготовки фахівців-археологів. Простежено елементи реформи вищої археологічної освіти радянської доби 1920–1930-х рр. У перші роки свого існування радянська вища археологічна освіта зростала на фундаменті дореволюційної археології, отримала в спадщину її інфраструктуру, що проявилося у формуванні Одеського археологічного інституту та Одеського державного історико-археологічного музею, де впродовж 1921–1933 рр. були об’єднані основні сили одеських археологів, а їх провідні фахівці 1934 р. склали основу кафедри історії стародавнього світу та археології історичного факультету Одеського державного університету (1934–1941). Процес інституціоналізації вищої археологічної освіти в Одесі відбувався у складних суспільно-політичних і соціально-економічних умовах та не набув стабільного стану. Не дивлячись на катаклізми перших післяреволюційних часів, постійні трансформації мережі вишів і наукових установ, переслідування і політичні репресії відносно багатьох спеціалістів, кадровий склад одеських вчених зміг сприяти розвитку вищої археологічної освіти в Одесі.

Ключові слова: археологія, Одеса, вища освіта, наука, вчені-археологи.

Мова: українська

PDF

Цитування:
Левченко, В.В. 2019. Одеський вимір вищої археологічної освіти у другій половині ХІХ – першій половині ХХ ст.: історія, наукові школи, традиції. VITA ANTIQUA 11. Археологія, музеєзнавство, пам’яткознавство: освітній та дослідницький аспекти, с. 60-65.

Джерела:
Боровой, С.Я. 1979. К истории создания Одесского археологического института и его археографического отделения. Археографический ежегодник за 1978 год. Москва, с. 96-101.
Дложевский, С.С. 1921. Организация Археологического института в Одессе: Историческая справка. Народное просвещение. № 2-5, с. 57-63.
Левченко, В.В. 2008. Одеський гуманітарно-суспільний інститут (1920–1921): до питання спадкоємності традицій університетської освіти. Записки історичного факультету. Одеса. Вип. 19, с. 207-216.br> Левченко, В.В. 2010. Історія Одеського інституту народної освіти (1920–1930 рр.): позитивний досвід невдалого експерименту / Відп. ред. В.М. Хмарський; наук. ред. Т.М. Попова. Одеса: ТЕС.
Левченко, В.В., Левченко Г.С. 2012. Музей изящных искусств Императорского Новороссийского университета: фонды, персоналии, судьба. Вопросы музеологии. №2 (6), СПб. с. 105-113.
Левченко, В.В. 2016. Коротка історія Одеського археологічного інституту: від зародження ідеї до її реалізації за ініціативою «знизу» та ліквідації «зверху» (до 95-річчя від дня заснування). Стародавнє Причорномор’я. Випуск ХІ. Одеса: ОНУ імені І.І. Мечникова, с. 291-299.
Музичко, О.Є. 2012. Одеський осередок археологічної педагогіки наприкінці ХІХ – 20-х роках ХХ ст. Археологія і давня історія України. Вип. 9, с. 177-180.
О научной работе историков Одессы и Киева. Историк-марксист, 1941, № 6, с. 140-147.
Охотников, С.Б. 2010. Археология в Одессе. В: 185 лет Одесскому археологическому музею (1825–2010). Одесса: СМИЛ.

Зовнішні рецензії:  ЗАВАНТАЖИТИ