VITA ANTIQUA ISSN: 2522-9419 (Online), ISSN: 2519-4542 (Print)

VITA ANTIQUA 9, 2017, ЛЮДИНА ТА ЛАНДШАФТ: Первісна археологія Східної Європи, 232-250
Палеопедологіні дослідження Буківнянського могильника
Матвіїшина Ж.М, Лисенко С.Д, Пархоменко О.Г³

¹ Відділ палеогеографії Інституту географії НАН України, Київ
² Відділ археології енеолітубронзового віку Інституту археології НАН України, Київ
³ Кафедра географії Чернігівського національного педагогічного університету імені Т.Г. Шевченка, Чернігів

АБСТРАКТ

Курганний могильник Буківна є однією з базових пам’яток комарівської культури тшинецького культурного кола. Він розташований на високому правому березі Дністра, на захід та південь від с.  Буківна Тлумацького району Івано-Франківської області. У 30-ті роки XIX ст. на могильнику було розкопано 13 курганів У 2010-2013 рр. роботи було поновлено. В курганній групі №1 було розкопано 3 кургани, ще один курган був досліджений у группі №2. Найбільш раннім серед досліджених курганів є курган №1 групи №2. За керамічним комплексом та наконечником стріли курган може бути датований кінцем 3 – початком 2 тис. до н.е., та синхронізований із блоком посткатакомбних культур та епішнуровим горизонтом. Кургани групи №1 за керамічним комплексом та виробами з кольорових металів можуть бути віднесені до раннього етапу комарівської культури та датовані в межах другої чверті 2 тис. до н.е. Всі кургани насипані над незначними природним підвищенням, що візуально збільшує їх розміри. Основна частина насипів складена із шматків дернини з поверхні давнього грунту. Зверху ця валькова кладка перекрита масою алевритістої породи із підгрунтя. Ґрунти, на яких зведено кургани, визначені як опідзолені чорноземи, що розвиваються під луговою рослинністю в умовах тепло-помірного клімату з достатньою кількістю опадів. В епоху бронзи природні зони в регіоні Прикарпаття явно були зміщені на північ, панували відкриті простори з ділянками буково-грабових лісів

Ключові слова: палеопедологія, могильник Буківна, доба бронзи, комарівська культура, Східна Європа

Мова: українська

PDF:ЗАВАНТАЖИТИ ЗАВАНТАЖИТИ

УДК: [903:504.54](477.86)”637”

DOI

VITA ANTIQUA ISSN: 2522-9419 (Online), ISSN: 2519-4542 (Print)

VITA ANTIQUA 9, 2017, ЛЮДИНА ТА ЛАНДШАФТ: Первісна археологія Східної Європи, 222-231
Екологічний базис тшинецького культурного кола
Лисенко С.Д.¹
¹ Відділ археології енеоліту – бронзового віку Інституту археології НАН України, Київ

АБСТРАКТ

Тшинецьке культурне коло (ТКК) – група спорідених археологічних культур пізнього бронзового віку лісової та лісостепової зони Східної Європи. Охоплює територію від басейну Одера на заході до басейна Десни на сході, від Прибалтики на півночі, до межі правобережного лісостепу та степу на півдні. Ареал ТКК розподіляється на Західний (басейн Балтійського моря) та Східний (басейн Чорного моря) масиви. До західного масиву відноситься тшинецька культура, до східного – комарівська та сосницька культури. Відповідно до системного зв’язку між культурою та вміщуючим ландшафтом відрізняються лісова та лісостепова лінії розвитку ТКК. Перша пов’язана із низинними ландшафтами (Великопольско-Куявська низина, Мазовія, Прибалтика, Українське, Білоруське та Брянське Полісся), друга – із підвищеними (Прикарпаття, Волинська, Подільська, Придніпровська височини). У східному ареалі ТКК лісовій лінії розвитку відповідає сосницька культура, а лісостеповій – комарівська. На межі 3-2 тис. до н.е. дослідники палеоклімату південноруських степів відмічають максимум суббореальної аридизації, яка в другій чверті – середині 2 тис. до н.е. змінюється кліматичним оптімумом суббореалу  – зволоження, зменшення континентальності клімату. Комплексні палеогеографічні (палеопедологічні, палінологічні, ландшафтні, геофізичні, археозоологічні, палеоботанічні, дендрологічні) дослідження пам’яток доби бронзи – раннього залізного віку на території Північної України та Білорусії дають змогу співставити коливання клімату у східному ареалі ТКК та їх наслідки із кліматичною шкалою, розробленою за результатами досліджень в інших регіонах Східної Європи.

Ключові слова: екологічний базис, тшинецьке культурне коло, доба бронзи, палеокліматологія, Східна Європа

Мова: українська

PDF:ЗАВАНТАЖИТИ ЗАВАНТАЖИТИ

УДК: [903:504.54](4-11)”637”

DOI

VITA ANTIQUA ISSN: 2522-9419 (Online), ISSN: 2519-4542 (Print)

VITA ANTIQUA 9, 2017, ЛЮДИНА ТА ЛАНДШАФТ: Первісна археологія Східної Європи, 206-221
Індикатори «імпортів» в трипільській культурі (за матеріалами «скарбів» кременевих пластин)
Пічкур Є.В.¹
¹ Відділ «Археологічний музей» Інституту археології НАН України, Київ

АБСТРАКТ

В роботі розглядається унікальна для трипільської культури категорія знахідок – набори крем’яних виробів, переважно пластин, які в літературі прийнято розглядати як «скарби». Подані історія і контекст знахідок, техніко-типологічні характеристики виробів, що містяться в «скарбах». Також пропонується кілька варіантів трактування останніх з точки зору їх змістовної ролі в трипільському суспільстві.

Ключові слова: трипільська культура, кремяні пластини, імпорти, енеоліт, Східна Європа

Мова: російська

PDF:ЗАВАНТАЖИТИ ЗАВАНТАЖИТИ

УДК: 903.21(477.4)’’636’’-032.5

DOI

VITA ANTIQUA ISSN: 2522-9419 (Online), ISSN: 2519-4542 (Print)

VITA ANTIQUA 9, 2017, ЛЮДИНА ТА ЛАНДШАФТ: Первісна археологія Східної Європи, 194-205
Аналіз просторового розповсюдження кам’яних артефактів на поселенні трипільської культури Ожеве-острів
Радомський І.С.¹
¹ Кафедра археології та музеєзнавства історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київ

АБСТРАКТ

Дослідження трипільської культури триває вже понад 100 років. За цей час відкрито багато трипільських поселень. Проте поселення-гіганти (Трипілля В ІІ – С І) виявились найбільш дослідженими за площею та кількістю об’єктів. За результатами всебічних досліджень останніх, зокрема, визначається планування цих поселень, орієнтація споруд, інтер’єри будівель тощо. За планіграфією керамічних матеріалів у спорудах томашівської локальної групи західнотрипільської культури, В.О. Шумова визначила, що деякі категорії посуду були стаціонарними і їх, в певній мірі, можна відносити до елементів інтер’єрів. Дослідники неодноразово звертаються до планіграфічного методу стосовно керамічних комплексів трипільської культури. Проте планіграфія кам’яних матеріалів на “площадках” є рідкісним явищем (винятком є робота Є.В. Пічкура та П.С. Шидловського за матеріалами Пекарів ІІ). Це обумовлено в першу чергу тим, що на поселеннях-гігантах крем’яні матеріали є скоріше виключенням, а ніж типовою категорією інвентарю. Проте ця теза не стосується ранніх періодів існування культури. Досвід планіграфії кам’яних матеріалів був отриманий під час досліджень поселення Друци, що за відносною хронологією датується періодом В І. Під час польових досліджень детально фіксувався весь кам’яний інвентар з вказанням глибин, що дало можливість встановити на якому з поверхів розміщувались вироби. Так, А.В. Енговатова визначила в якій частині споруди проходили виробничі та господарчі операції. Також, за напрямком залягання та розташуванням вістер метальної зброї, автори досліджень припустили, що поселення зазнало нападу. Поселення Ожеве-острів датується кінцем періоду В І. В цей час різко збільшується кільскість фортифікованих поселень та зброї на пам’ятках. Автор ставить на меті визначити як кам’яні вироби співвідносяться у просторі. А також, чи є однаковим використання внутрішнього простору споруд на поселенні. Отримані результати порівнюються з вище згаданим поселенням Друци.

Ключові слова: трипільська культура, поселення Ожеве-Острів, просторовий аналіз, енеоліт, Східна Європа

Мова: українська

PDF:ЗАВАНТАЖИТИ ЗАВАНТАЖИТИ

УДК: 903.2(477.85)”636”

DOI

VITA ANTIQUA ISSN: 2522-9419 (Online), ISSN: 2519-4542 (Print)

VITA ANTIQUA 9, 2017, ЛЮДИНА ТА ЛАНДШАФТ: Первісна археологія Східної Європи, 180-193
Між морем та горами. Стратегія господарської діяльності населення Гірського Криму в енеоліті
Теліженко С.А.¹, Яніш Є.Ю.²
¹ Інститут археології НАН України, Луцьк
² Інститут зоології ім. І.І.Шмальгаузена НАН України, Київ

АБСТРАКТ

В епоху енеоліту на території Гірського Криму існувало дві локальні, культурно споріднені групи стоянок – узбережні та відкритого або захищеного (навіси та гроти) типів. Відповідно до природних умов, в яких розташовані вказані групи, розвивалася їх стратегія господарської діяльності. Населення першої групи було зорієнтовано на скотарство, землеробство та експлуатацію морських ресурсів. Окрім цього, як мінімум одна стоянка (Ласпі-І) являлася спеціалізованим центром з виготовлення прикрас з органічної сировини (мушлі та стулок молюсків, кістки). Населення пам’яток другої групи займалося скотарством та полюванням. Враховуючи розташування цієї групи пам’яток в межах річкових долин – Качі, Чорної та Зуї, не виключається, що населення могло займатися землеробством. Подібність окремих елементів матеріальної культури енеолітичних пам’яток Гірського Криму до поселень пізнього неоліту Західного Кавказу (Анасеулі-ІІ), дозволяє припускати можливість культурних контактів між обома регіонами.

Ключові слова: первісна археологія, палеоекономіка, Гірський Крим, Енеоліт, доба міді

Мова: українська

PDF:ЗАВАНТАЖИТИ ЗАВАНТАЖИТИ

УДК: [903:504.54](477.75)”636”

DOI

VITA ANTIQUA ISSN: 2522-9419 (Online), ISSN: 2519-4542 (Print)

VITA ANTIQUA 9, 2017, ЛЮДИНА ТА ЛАНДШАФТ: Первісна археологія Східної Європи, 171-179
Природне середовище та культурна адаптація первісного населення Дніпровського Надпоріжжя в пізньому мезоліті – ранньому неоліті
Демченко О.В.¹
¹ Кафедра археології та етнології України Історичного факультету Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова, Одеса

АБСТРАКТ

Дніпровське Надпоріжжя – своєрідний регіон, який розташований між Середньою та Нижньою течією Дніпра, між сучасними містами Дніпропетровськ та Запоріжжя. В плані вирішення питання взаємозв’язку навколишнього середовища та життєдіяльності людини цей регіон являється надзвичайно перспективним. Для цієї території в період пізнього мезоліту – неоліту характерна своєрідна адаптивна модель рибалокмисливців-збирачів, яка була обумовлена специфічними географічними умовами і ресурсними можливостями регіону. Використовуючи палеоекологічний підхід до вивчення археологічних пам’яток ми реконструюємо спосіб життя, особливості житлового простору та специфіку поведінки людини в конкретних ландшафтних та кліматичних умовах Дніпровського Надпоріжжя. Такий підхід дав можливість пояснити причинно-наслідковий характер адаптивної стратегії населення, яка дозволяла зберігати привласнюючий тип господарства в межах невеликої екологічної ніші на протязі тривалого періоду при відносній осілості. Успішність адаптивної стратегії населення полягала в чітко спланованому господарсько-економічному календарі, який відповідав можливостям ресурсної бази, кліматичним річним коливанням та враховував природні біоритми флори та фауни. Все це диктувало місця та принципи створення поселень (острівні, берегові; базові зимові, сезонні літні і т. д.), зміну економічно-господарської домінанти на протязі року (рибний промисел, збиральництво та лов прирічкової дичини, полювання), спеціалізацію знарядь праці та предметів побуту, формування світогляду і т.д.

Ключові слова: первісна археологія, ранній неоліт, пізній мезоліт, Дніпровське Надпоріжжя, культурна адаптація

Мова: українська

PDF:ЗАВАНТАЖИТИ ЗАВАНТАЖИТИ

УДК: [903:504.54](477.63\64)”632”

DOI

VITA ANTIQUA ISSN: 2522-9419 (Online), ISSN: 2519-4542 (Print)

VITA ANTIQUA 9, 2017, ЛЮДИНА ТА ЛАНДШАФТ: Первісна археологія Східної Європи, 152-170
Розвиток неолітичних культур на території України: подолання запрограмованості на певний тип ландшафту
Манько В.О.¹
¹ Відділ археології Криму Інституту археології НАН України, Київ

АБСТРАКТ

У статті розглядаються стратегії використання ландшафтів носіями археологічних культур мезоліту та неоліту України. Доводиться, що археологічні культури мезоліту пов’язані з певним типом ландшафту. Натомість, стратегія носіїв археологічних культур неоліту пов’язана з подоланням запрограмованості на використання одного типу ландшафту, з міграційною активністю, спрямованою на території, які відносилися до степової, лісостепової та лісової зон. Подібна стратегічна спрямованість була властивою для більшості археологічних культур неоліту, що призводило до створення конкурентного середовища та розселення на одних і тих же територіях. Така міграційно-колонізаторська активність сприяла поширенню неолітичних інновацій серед автохтонного населення, що колонізувалося. Результатом цього процесу стала поява дніпро-донецької культурно-історичної області неоліту України.

Ключові слова: неолітична культура, неоліт, ландшафтна археологія, мезоліт, Східна Європа

Мова: українська

PDF:ЗАВАНТАЖИТИ ЗАВАНТАЖИТИ

УДК: [903:504.54](477)”632”

DOI

VITA ANTIQUA ISSN: 2522-9419 (Online), ISSN: 2519-4542 (Print)

VITA ANTIQUA 9, 2017, ЛЮДИНА ТА ЛАНДШАФТ: Первісна археологія Східної Європи, 144-150
Фінальнопалеолітичні комплекси Південного Кавказу (печера Дзудзуана)
Чхатарашвілі Г
¹ Відділ кам’яної доби Археологічного музею Батумі; Батумський державний університет імені Шота Руставелі, Батумі (Грузія)

АБСТРАКТ

Печерна стоянка Дзудзуана (регіон Імеретія, Чіатурський муніципалітет) розташована на правому березі річки Некрісі, притоки Квіріли, яка протікає по більшій частині Західної Грузії. Печера велика, наче видовжений хол, у вигляді тунелю, з якого витікає невеликий струмок. Печера досить широка (22  м) та має значну висоту (близько 15 м). Дослідження в печері були проведені в два етапи. Перший – 1966-1975 рр., під керівництвом Д. Тушабрамішвілі, під час якого було знайдено два шари: енеолітичний та рештки верхньопалеолітичного. Другий етап відбувався в 1996 – 2008 рр., під керівництвом Т. Мешвеліані. Основною розкопок була сітка квадратів 1×1 м, розділена на менші квадрати 0,5×0,5 м., потужністю 50 мм. Знайдені рештки були промиті, висушені на відсортовані (камінь, кістка тощо). Фінал верхнього палеоліту (шар В) в печері Дзудзуана датується 16 500 – 13 200 тис. р. тому. Шар представлений комплексом з характерними для мікрогравету пластинками з притупленим краєм. Локальною особливістю таких комплексів є стабільно високий відсоток скребків, які впродовж всього періоду існування стоянки кількісно переважають над різцями. Також були знайдені продовгуваті пластини, близько 80 мм завдовжки, проте більшість відходів виробництва становили відщепи, дрібні пластини, пластинки та лусочки. Обсидіанових нуклеусів знайдено не було, проте знайдено близько 50 уламків артефактів з нього. Фауністичні рештки також представлені у печері. Найбільш поширеними були рештки бізона, зубра та кавказького бика. Інші ж копитні, в тому числі і благородний олень, представлені лише невеликими уламками. Палінологічні дослідження шару В відображають основні зміни. На основі аналізу п’яти зразків на нижньому рівні було виявлено високу концентрацію пилку рододендрону та інших високогірних елементів, притаманних альпійському клімату. Хоча, під час аналізу, проведеного Е. Киявадзе, було виявлено чисельні не пилкові поліморфи, в тому числі унікальні висушені та пофарбовані волокна дикого льону. Волокна були присутні на всіх шарах пам’ятки. В шарі В, зокрема, їх було виявлено 48.

Ключові слова: пізній палеоліт, фінальний палеоліт, Південний Кавказ, печера Дзудзуана, крем’яні комплекси

Мова: англійська

PDF:ЗАВАНТАЖИТИ ЗАВАНТАЖИТИ

УДК: 903(479.22)”632”

DOI

VITA ANTIQUA ISSN: 2522-9419 (Online), ISSN: 2519-4542 (Print)

VITA ANTIQUA 9, 2017, ЛЮДИНА ТА ЛАНДШАФТ: Первісна археологія Східної Європи, 139-143
Реконструкція палеокліматичних умов життя давнього населення на стоянці біля с. Кам’янка Харківської області
Сніжко І.А
¹-Український державний університет залізничного транспорту, Харків

АБСТРАКТ

Важливою складовою комплексного дослідження пізньопалеолітичних пам’яток є реконструкція природного середовища існування давнього населення. З цією метою давно і успішно використовується метод палінологічного аналізу, який дає можливість скласти місцеву стратиграфічну схему відкладів та реконструювати рослинність і клімат археологічного об’єкту. Пізньопалеолітична стоянка біля с.  Кам’янка Ізюмського району Харківської області досліджується з 2005 року. Розкопана площа становить 146 м2, колекція крем’яних артефактів налічує понад 7,5 тис. предметів. Культурний шар розтягнутий по вертикалі, визначається за рівнем розповсюдження знахідок, не має специфічного забарвлення. Окрім крем’яних артефактів включає дрібні фрагменти вохри, вугілля та кісток тварин. Планіграфічна структура демонструє скупчення, що відповідають робочим місцям з обробки кременю. Набір знарядь характерний для стоянок-майстерень, розташованих поблизу виходів крем’яної сировини. Методом мікростратиграфії встановлено, що рівень залягання культурних решток пов’язаний з жовтувато-палевим лесовидним суглинком, що відноситься до верхньопричорноморського підгоризонту. Для проведення палінологічних досліджень було взято 8 зразків, з яких два походять із культурного шару. Склад спорово-пилкових спектрів цих зразків свідчить, що під час функціонування пам’ятки досліджувана територія знаходилася в межах степової зони із субперигляціальним кліматом, який був значно холоднішим та сухішим за сучасний. Рослинний покрив був розрідженим, біднішим і більш одноманітним за складом. Стоянка давньої людини розташована в річковій долині в безпосередньому оточенні деревної та різнотравно-злакової трав’янистої рослинності.

Ключові слова: палеоклімат, пізній палеоліт, стоянка поблизу с. Кам’янка, первісна археологія, крем’яний комплекс

Мова: українська

PDF:ЗАВАНТАЖИТИ ЗАВАНТАЖИТИ

УДК: [903:504.54](477.54)”632”

DOI

VITA ANTIQUA ISSN: 2522-9419 (Online), ISSN: 2519-4542 (Print)

VITA ANTIQUA 9, 2017, ЛЮДИНА ТА ЛАНДШАФТ: Первісна археологія Східної Європи, 127-138
Ландшафтні зміни в Київському Подніпровї на межі плейстоценуголоцену: археологічні свідчення
Шидловський П.С.¹, Лизун О.М.¹
¹-Кафедра археології та музеєзнавства історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київ 

АБСТРАКТ

Одне з найбільш важливих питань у вивченні стародавніх екологічних систем є визначення характеру змін, що відбулися під час переходу від пізнього плейстоцену до голоцену. Палеоекологічні дослідження передбачають вивчення взаємодії між трьома типами середовищ - фізичного, біотичного і соціального в різних хронологічних епохах. Виявлення безперервності або переривчастості в перехідні періоди можливе із залученням даних декількох суміжних дисциплін, в цьому випадку - первісної археології та палеогеографії. Геологічні дані стверджують про наявність в пізньому плейстоцені сильного водотоку Пра-Дніпра, що живився від краю скандинавського льодовика, через північні допливи і долину Замглай (Чернігівська область), частково через Десну, ніс свої води широко розвиненою долиною Трубежу, сформував широку долину на південь від Канівських дислокацій, в місці злиття Росі та Росави і гирла Тясмину (Pazynych 2004; 2012). Палеонтологічні та археозоологічні дані стверджують, що територія Середнього Подніпров’я належить мамонтової зони, в якій мамонт грав роль основного компонента в комплексі травоїдних ссавців і був головним об’єктом полювання палеолітичних колективів. Стоянки з переважанням решток мамонта в культурному шарі, розташовані досить щільно в даному регіоні, за винятком великих площ, утворених долинами Трубежу, Дніпра і Десни. Більшість з цих стоянок належать граветській – 27-19 тисяч років ВР та епіграветській  – 18-12 тисяч років ВР культурним традиціям. Деякі з них розташовані практично по периметру означеного регіону - на корінному березі Київського плато і високих терасах Десни, Трубежу та Супою. Це може вказувати на непридатність для проживання на територіях між Дніпром і Трубежем в пізньому плейстоцені, або на руйнування ділянок цього регіону природними чинникам. Верхня межа культури мисливців на мамонта падає на 13000 років ВР що, насамперед, пов’язано зі зникненням основного об’єкту полювання. Різке зменшення стоянок на території Київського Подніпров’я в фінальному палеоліті фіксується наявністю всього трьох пам’яток з характерними низькими трапеціями і вістрями типу Федермессер (Великий Дивлин Е, Велика Бугаївка та Журівка) традиційно датованих в рамках 12–11 000 ВР. Заселення території між Дніпром і Трубежем стало можливим на межі пребореалу та бореалу, доказом чого є наявність мезолітичних стоянок Загай (зимівниківська) та Вигурівщина (кудлаївська), що генетично пов’язані з різними географічними регіонами Східної Європи. Це співпадає з утворенням меандрів і стариць Десни сучасного типу, що відбулося 9,8-9,5 тисяч років ВР. Поширення мезолітичних пам’яток було можливим тільки після формування сучасної долини Дніпра, утвореної проривом Поліського озера, яке було розташоване в сучасному басейні Прип’яті в кінці плейстоцену. Зміна режиму водотоку через відступ скандинавського льодовика призвела до вивільнення великих мас алювіальних пісків і утворення заплавних формацій, які стали придатними для опанування населенням доби мезоліту-неоліту.

Ключові слова: ландшафтна археологія, Середнє Подніпров’я, фінальний палеоліт, мезоліт, Східна Європа

Мова: українська

PDF:ЗАВАНТАЖИТИ ЗАВАНТАЖИТИ

УДК: [903:504.54](282.247.32-197.4)”632”

DOI