VITA ANTIQUA ISSN: 2522-9419 (Online), ISSN: 2519-4542 (Print)

VITA ANTIQUA 9, 2017, ЛЮДИНА ТА ЛАНДШАФТ: Первісна археологія Східної Європи, 144-150
Фінальнопалеолітичні комплекси Південного Кавказу (печера Дзудзуана)
Чхатарашвілі Г
¹ Відділ кам’яної доби Археологічного музею Батумі; Батумський державний університет імені Шота Руставелі, Батумі (Грузія)

АБСТРАКТ

Печерна стоянка Дзудзуана (регіон Імеретія, Чіатурський муніципалітет) розташована на правому березі річки Некрісі, притоки Квіріли, яка протікає по більшій частині Західної Грузії. Печера велика, наче видовжений хол, у вигляді тунелю, з якого витікає невеликий струмок. Печера досить широка (22  м) та має значну висоту (близько 15 м). Дослідження в печері були проведені в два етапи. Перший – 1966-1975 рр., під керівництвом Д. Тушабрамішвілі, під час якого було знайдено два шари: енеолітичний та рештки верхньопалеолітичного. Другий етап відбувався в 1996 – 2008 рр., під керівництвом Т. Мешвеліані. Основною розкопок була сітка квадратів 1×1 м, розділена на менші квадрати 0,5×0,5 м., потужністю 50 мм. Знайдені рештки були промиті, висушені на відсортовані (камінь, кістка тощо). Фінал верхнього палеоліту (шар В) в печері Дзудзуана датується 16 500 – 13 200 тис. р. тому. Шар представлений комплексом з характерними для мікрогравету пластинками з притупленим краєм. Локальною особливістю таких комплексів є стабільно високий відсоток скребків, які впродовж всього періоду існування стоянки кількісно переважають над різцями. Також були знайдені продовгуваті пластини, близько 80 мм завдовжки, проте більшість відходів виробництва становили відщепи, дрібні пластини, пластинки та лусочки. Обсидіанових нуклеусів знайдено не було, проте знайдено близько 50 уламків артефактів з нього. Фауністичні рештки також представлені у печері. Найбільш поширеними були рештки бізона, зубра та кавказького бика. Інші ж копитні, в тому числі і благородний олень, представлені лише невеликими уламками. Палінологічні дослідження шару В відображають основні зміни. На основі аналізу п’яти зразків на нижньому рівні було виявлено високу концентрацію пилку рододендрону та інших високогірних елементів, притаманних альпійському клімату. Хоча, під час аналізу, проведеного Е. Киявадзе, було виявлено чисельні не пилкові поліморфи, в тому числі унікальні висушені та пофарбовані волокна дикого льону. Волокна були присутні на всіх шарах пам’ятки. В шарі В, зокрема, їх було виявлено 48.

Ключові слова: пізній палеоліт, фінальний палеоліт, Південний Кавказ, печера Дзудзуана, крем’яні комплекси

Мова: англійська

PDF:ЗАВАНТАЖИТИ ЗАВАНТАЖИТИ

УДК: 903(479.22)”632”

DOI

VITA ANTIQUA ISSN: 2522-9419 (Online), ISSN: 2519-4542 (Print)

VITA ANTIQUA 9, 2017, ЛЮДИНА ТА ЛАНДШАФТ: Первісна археологія Східної Європи, 139-143
Реконструкція палеокліматичних умов життя давнього населення на стоянці біля с. Кам’янка Харківської області
Сніжко І.А
¹-Український державний університет залізничного транспорту, Харків

АБСТРАКТ

Важливою складовою комплексного дослідження пізньопалеолітичних пам’яток є реконструкція природного середовища існування давнього населення. З цією метою давно і успішно використовується метод палінологічного аналізу, який дає можливість скласти місцеву стратиграфічну схему відкладів та реконструювати рослинність і клімат археологічного об’єкту. Пізньопалеолітична стоянка біля с.  Кам’янка Ізюмського району Харківської області досліджується з 2005 року. Розкопана площа становить 146 м2, колекція крем’яних артефактів налічує понад 7,5 тис. предметів. Культурний шар розтягнутий по вертикалі, визначається за рівнем розповсюдження знахідок, не має специфічного забарвлення. Окрім крем’яних артефактів включає дрібні фрагменти вохри, вугілля та кісток тварин. Планіграфічна структура демонструє скупчення, що відповідають робочим місцям з обробки кременю. Набір знарядь характерний для стоянок-майстерень, розташованих поблизу виходів крем’яної сировини. Методом мікростратиграфії встановлено, що рівень залягання культурних решток пов’язаний з жовтувато-палевим лесовидним суглинком, що відноситься до верхньопричорноморського підгоризонту. Для проведення палінологічних досліджень було взято 8 зразків, з яких два походять із культурного шару. Склад спорово-пилкових спектрів цих зразків свідчить, що під час функціонування пам’ятки досліджувана територія знаходилася в межах степової зони із субперигляціальним кліматом, який був значно холоднішим та сухішим за сучасний. Рослинний покрив був розрідженим, біднішим і більш одноманітним за складом. Стоянка давньої людини розташована в річковій долині в безпосередньому оточенні деревної та різнотравно-злакової трав’янистої рослинності.

Ключові слова: палеоклімат, пізній палеоліт, стоянка поблизу с. Кам’янка, первісна археологія, крем’яний комплекс

Мова: українська

PDF:ЗАВАНТАЖИТИ ЗАВАНТАЖИТИ

УДК: [903:504.54](477.54)”632”

DOI

VITA ANTIQUA ISSN: 2522-9419 (Online), ISSN: 2519-4542 (Print)

VITA ANTIQUA 9, 2017, ЛЮДИНА ТА ЛАНДШАФТ: Первісна археологія Східної Європи, 127-138
Ландшафтні зміни в Київському Подніпровї на межі плейстоценуголоцену: археологічні свідчення
Шидловський П.С.¹, Лизун О.М.¹
¹-Кафедра археології та музеєзнавства історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київ 

АБСТРАКТ

Одне з найбільш важливих питань у вивченні стародавніх екологічних систем є визначення характеру змін, що відбулися під час переходу від пізнього плейстоцену до голоцену. Палеоекологічні дослідження передбачають вивчення взаємодії між трьома типами середовищ - фізичного, біотичного і соціального в різних хронологічних епохах. Виявлення безперервності або переривчастості в перехідні періоди можливе із залученням даних декількох суміжних дисциплін, в цьому випадку - первісної археології та палеогеографії. Геологічні дані стверджують про наявність в пізньому плейстоцені сильного водотоку Пра-Дніпра, що живився від краю скандинавського льодовика, через північні допливи і долину Замглай (Чернігівська область), частково через Десну, ніс свої води широко розвиненою долиною Трубежу, сформував широку долину на південь від Канівських дислокацій, в місці злиття Росі та Росави і гирла Тясмину (Pazynych 2004; 2012). Палеонтологічні та археозоологічні дані стверджують, що територія Середнього Подніпров’я належить мамонтової зони, в якій мамонт грав роль основного компонента в комплексі травоїдних ссавців і був головним об’єктом полювання палеолітичних колективів. Стоянки з переважанням решток мамонта в культурному шарі, розташовані досить щільно в даному регіоні, за винятком великих площ, утворених долинами Трубежу, Дніпра і Десни. Більшість з цих стоянок належать граветській – 27-19 тисяч років ВР та епіграветській  – 18-12 тисяч років ВР культурним традиціям. Деякі з них розташовані практично по периметру означеного регіону - на корінному березі Київського плато і високих терасах Десни, Трубежу та Супою. Це може вказувати на непридатність для проживання на територіях між Дніпром і Трубежем в пізньому плейстоцені, або на руйнування ділянок цього регіону природними чинникам. Верхня межа культури мисливців на мамонта падає на 13000 років ВР що, насамперед, пов’язано зі зникненням основного об’єкту полювання. Різке зменшення стоянок на території Київського Подніпров’я в фінальному палеоліті фіксується наявністю всього трьох пам’яток з характерними низькими трапеціями і вістрями типу Федермессер (Великий Дивлин Е, Велика Бугаївка та Журівка) традиційно датованих в рамках 12–11 000 ВР. Заселення території між Дніпром і Трубежем стало можливим на межі пребореалу та бореалу, доказом чого є наявність мезолітичних стоянок Загай (зимівниківська) та Вигурівщина (кудлаївська), що генетично пов’язані з різними географічними регіонами Східної Європи. Це співпадає з утворенням меандрів і стариць Десни сучасного типу, що відбулося 9,8-9,5 тисяч років ВР. Поширення мезолітичних пам’яток було можливим тільки після формування сучасної долини Дніпра, утвореної проривом Поліського озера, яке було розташоване в сучасному басейні Прип’яті в кінці плейстоцену. Зміна режиму водотоку через відступ скандинавського льодовика призвела до вивільнення великих мас алювіальних пісків і утворення заплавних формацій, які стали придатними для опанування населенням доби мезоліту-неоліту.

Ключові слова: ландшафтна археологія, Середнє Подніпров’я, фінальний палеоліт, мезоліт, Східна Європа

Мова: українська

PDF:ЗАВАНТАЖИТИ ЗАВАНТАЖИТИ

УДК: [903:504.54](282.247.32-197.4)”632”

DOI

VITA ANTIQUA ISSN: 2522-9419 (Online), ISSN: 2519-4542 (Print)

VITA ANTIQUA 9, 2017, ЛЮДИНА ТА ЛАНДШАФТ: Первісна археологія Східної Європи, 117-126
Адаптація первісних мисливців до життя в перигляціальних степах (на прикладі верхньопалеолітичних пам’яток долини р. Бакшали)
Піструіл І.В.¹
¹-Одеський археологічний музей НАН України, Одеса 

АБСТРАКТ

Для свого життєзабезпечення общинам кам’яного віку, перш за все, необхідно було три складових: вода, їжа та сировина для виготовлення знарядь. Цим вимогам відповідає мікрорегіон нижньої течії р. Бакшала (права притока р. Південний Буг). Перші пам’ятки кам’яного віку на річці Бакшала біля с. Анетівка були виявлені в 1930-1932 рр. експедицією під керівництвом Ф. Козубовського. З 1978 року в долині р. Бакшала (біля сс.  Анетівка та Щуцьке) під керівництвом В.Н. Станко (1978-2007 рр.) і І.В. Піструіла (з 2008 р.) проводяться стаціонарні дослідження на пізньопалеолітичному поселенні Анетівка 2. За цей час в районі с. Анетівка було локалізовано більш ніж 25 пам’яток епохи палеоліту. На деяких з них (Анетівка 1, Анетівка 13, Анетівка 22) було проведено стаціонарні археологічні дослідження. Така насиченість мікрорегіону верхньопалеолітичними пам’ятками пов’язується з наявністю родовищ кременю, що використовувався стародавніми мешканцями. Дослідженнями зафіксовано існування двох індустріальних традицій – епіоріньяк та епігравет. Представники цих індустріальних традицій, незалежно одна від одної, однаково використовували сировинну базу та об’єкти полювання анетівського мікрорегіону

Ключові слова: первісні мисливці, пізній палеоліт, культурна адаптація, долина Бакшали, Східна Європа

Мова: українська

PDF:ЗАВАНТАЖИТИ ЗАВАНТАЖИТИ

УДК: [903:504.54](477.73)”632”

DOI

VITA ANTIQUA ISSN: 2522-9419 (Online), ISSN: 2519-4542 (Print)

VITA ANTIQUA 9, 2017, ЛЮДИНА ТА ЛАНДШАФТ: Первісна археологія Східної Європи, 107-116
Культурні адаптації верхньопалеолітичних мисливців Азово-Чорноморських степів
Кротова О.О
¹-Відділ археології кам’яної доби Інституту археології НАН України, Київ 

АБСТРАКТ

Культурні адаптації давніх людей визначаються способами життєзабезпечення, організацією життя (типами мобільності), типами стоянок та гнучкою соціальною структурою груп мисливців, які дещо відрізнялися в різні хронологічні періоди в залежності від природних умов та стану ресурсів. Мисливці раннього (36000-26000 BP) та, частково, середнього (23000-20000 BP) хронологічних періодів, які співпадали з холодними та, часом, вологими природними умовами із степовою та, інколи, лісо-степовою рослинністю переважно практикували неспеціалізовану мисливську стратегію на великих травоїдних різних видів – бізона, коня та, можливо, епізодично – мамонта, шерстистого носорога, північного, червоного та гігантського оленів. У способі життя домінувала резидентна мобільність із частою зміною місця перебування базового табору, у якому здебільшого мешкали невеликі групи. Остання третина середнього хронологічного періоду (20000-17000 BP) співпадала з холодним максимумом пізньовалдайської епохи з домінуванням холодного та сухого клімату і відкритих ландшафтів зі степовою рослинністю. Палеонтологи відмічають для цього періоду високу щільність великих травоїдних, перш за все, бізона, що дозволяє вважати адаптацію мисливських груп як здебільшого стратегію спеціалізованих полювань на бізонів. Для способу життя було характерне переважання логістичної мобільності з існуванням великих стоянкових комплексів – місць мешкання общин на протязі значного часу, що сприяло встановленню відносно стабільних соціальних відносин. Пізній хронологічний період (17000-10000 BP) співвідноситься з епохою пізнього гляціалу з різкими коливаннями клімату та змінами природних умов, в результаті яких відбувалися значні зміни як у розмірах так і в щільності великих травоїдних. На протязі цього періоду мисливці практикували здебільшого неспеціалізовану стратегію полювань на різні види травоїдних. Переважали резидентна мобільність та менш активні соціальні відносини між общинами.

Ключові слова: пізній палеоліт, Азово-Чорноморські степи, культурна адаптація, певісна археологія, Східна Європа

Мова: українська

PDF:ЗАВАНТАЖИТИ ЗАВАНТАЖИТИ

УДК: [903:504.54](477.7)”632”

DOI

VITA ANTIQUA ISSN: 2522-9419 (Online), ISSN: 2519-4542 (Print)

VITA ANTIQUA 9, 2017, ЛЮДИНА ТА ЛАНДШАФТ: Первісна археологія Східної Європи, 81-106
Від мамонта до лисиці: функціональна ідентифікація памятки Єлисеєвичі І в межах верхнього пленігляціалу на поселеннях басейну Десни
Демей Л.¹, Пату-Матіс М.¹, Пеан С.¹, Хлопачев Г.А.², Саблін М.В.³
¹-Відділ преісторії, Національний музей природничої історії, Париж (Франція)
²-Відділ археології Музею антропології і етнографії ім. Петра Великого (Кунсткамера) С.-Петербург (Росія) 
³- Зоологічний інституту РАН, С.-Петербург (Росія) 

АБСТРАКТ

Дане дослідження вивчає фауністичні свідчення басейну Десни на території як України, так і Росії, впродовж другої половини верхнього пленігляціалу (20 000 – 14 000 р. тому). Нами було проведено археозоологічне дослідження фауністичних решток пам’ятки Єлисеєвичі І за період 1935-36 рр. Фауністичний спектр відносно обмежений та типовий для холодного та посушливого клімату з наявними рештками шерстистого мамонта, північного оленя, вовка звичайного, песця та бурого ведмедя. Як і передбачалось, ми висвітлили питання використання мамонта задля отримання мамонтової кістки, а також активну експлуатацію собачих заради здобуття таких матеріалів як кістка та хутро. Питання інтерпретації стоянки як базового табору все ж ставиться під сумнів. Проаналізувавши розмаїття дикої природи та використання людиною фауни впродовж верхнього пленігляціалу, ми порівняли археозоологічні дані фауністичних решток отриманих зі стоянки Єлисеєвичі І з даними інших стоянок басейну Десни з метою кращого розуміння палеоекологічної ситуації регіону. Крім того, ми можемо висвітлити ступінь спеціалізації людських груп відносно експлуатації видів, особливо мамонтів (м’ясо, кістки, мамонтова кістка) та хижаків (хутро, кістка). Порівняння було здійснене з урахуванням збереженості пам’яток та відповідно до роду занять людських груп, задля обговорення видів активності та збереження тваринних ресурсів в басейні Десни.

Ключові слова: мамонт, Єлисеєвичі І, Десна, первісна археологія, пізній палеоліт, Східна Європа

Мова: англійська

PDF:ЗАВАНТАЖИТИ ЗАВАНТАЖИТИ

УДК: 902.67(477.51)”632”

DOI

VITA ANTIQUA ISSN: 2522-9419 (Online), ISSN: 2519-4542 (Print)

VITA ANTIQUA 9, 2017, ЛЮДИНА ТА ЛАНДШАФТ: Первісна археологія Східної Європи, 69-80
Етапи дослідження Межиріцької стоянки
Дудник Д.В.¹
¹- Кафедри археології та музеєзнавства історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київ 

АБСТРАКТ

Перші розкопи Межиріцької стоянки відбулися півстоліття тому, у 1966 р., і продовжуються зараз. За цей період було виявлено 4 житла, та повністю досліджено 3 з них, також виявлено та досліджено господарськопобутові комплекси довкола жител. Розкопки проводилися як вітчизняними вченими, такими як І.Г.  Підоплічко, М.І.  Гладких, Н.Л.  Корнієць, Д.Ю. Нужний, П.С. Шидловський, так і за участі зарубіжних колег зі США, Франції, Бельгії та Росії. Спільні експедиції із залученням науковців різного спрямування дали змогу застосувати як археологічні, так і природничі методи дослідження, що сприяло розширенню знань про стоянку, кам’яну індустрію мисливців на мамонтів, відтворити природне оточення первісної людини, а також здійснити історичні та архітектурні реконструкції, вивчити флору та фауну цієї території. Результати досліджень дали змогу описати природно-кліматичні умови льодовикового періоду 15 тис. років тому, визначити абсолютне датування пам’ятки, встановити тип поселення, дослідити технологію виготовлення знарядь праці та визначити її як епіграветську. Зараз розкопана значна територія стоянки, проводяться дослідження першого та другого господарськопобутових комплексів. Актуальною залишається проблема збереження 4 житла. Так як це житло зберігалося тривалий час нерозкопаним з метою майбутньої музеєфікації під тимчасовим накриттям, воно зазнало значної руйнації внаслідок природних та антропогенних чинників. Тому нагальним є питання побудови захисної конструкції з паралельною роботою по розчистці та консервації решток житла.

Ключові слова: пізній палеоліт, мисливці на мамонтів, епігравет, Межиріч, Східна Європа

Мова: українська

PDF:ЗАВАНТАЖИТИ ЗАВАНТАЖИТИ

УДК: 902.2(091)(477.46)”632”

DOI

VITA ANTIQUA ISSN: 2522-9419 (Online), ISSN: 2519-4542 (Print)

VITA ANTIQUA 9, 2017, ЛЮДИНА ТА ЛАНДШАФТ: Первісна археологія Східної Європи, 61-68
Магнітні дослідження на палеолітичних стоянках хребта Великий Шолес на Закарпатті
Бондар К.М.¹, Рижов С.М.², Тимофеєва Ж.Б.³
¹-  ННІ «Інститут геології» Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київ
²- Кафедра археології та музеєзнавства історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київ 
³- ДГП «Укргеофізика», Київ

АБСТРАКТ

У 2015 р. проведені модульні магнітометричні зйомки та виконані лабораторні вимірювання низькочастотної магнітної сприйнятливості (χlf) та частотної залежності магнітної сприйнятливості (Kfd ) на зразках грунтів з розчисток і розкопів на пам’ятках Малий Раковець IV та Великий Шолес. Геомагнітне поле в межах майданчика 19х19 м, розташованого впритул до західної стінки розкопу 2006 року багатошарової палеолітичної стоянки Малий Раковець IV змінюється в межах 49100-49650 нТл. Невеликі лінійні розміри локальних аномалій магнітного поля (4-8 м), їх неправильна форма і високі градієнти по краям дозволяють вважати їх джерелами неоднорідності будови верхнього шару грунту до глибини 5 м. χlf грунтів в шурфі №19 квадрату розкопу Н-5, що має глибину 5,5 м і розкриває лесову та туфову товщу, змінюється в межах 50…1148*10-8 м3/кг, при цьому максимальні значення приурочені до інтервалів глибин 3,2-3,6 та 4,1-4,6 м. Kfd становить 10-14% в поверхневій товщі до глибини 0,5 м (голоценовий та вітачивський горизонти за Ж.М. Матвіїшиною та співавт., 2013), в інтервалі 1,0-1,15 м (прилуцький горизонт) та 1,7-1,85 м (завадівський горизонт) що вказує на домінування дрібних суперпарамагнітних зерен у магнітній фракції, які накопичилися в процесі грунтоутворення. Нижче по розрізу Kfd має низькі значення 1,3-7,9%, що свідчить про переважання багатодоменних зерен первинних магнітних мінералів. Абсолютні значення індукції геомагнітного поля на ділянці площею 138 м2 на палеолітичному місцезнаходженні Великий Шолес становлять 48650-49550 нТл. Область позитивних аномалій співпадає з границями локального виходу кам’яного матеріалу складеного з вулканічного скла (в основному ріоліти) і кварцитової та пісковикової гальки. Лінійна зона високих градієнтів магнітного поля в межах розкопу відповідає границі розповсюдження археологічних знахідок. χlf в розкопі поступово зростає від 32 на поверхні до 94*10-8 м3/кг на глибині 0,3 м, на корі вивітрювання туфогенних порід. Дані магнітні дослідження на палеолітичних стоянках хребта Великий Шолес на Закарпатті є важливим джерелом інформації щодо стратиграфічних і планіграфічних особливостей пам’яток.

Ключові слова: палеомагнітні дослідження, палеоліт, хребет Великий Шолес, Східна Європа, географічний підхід, первісна археологія

Мова: українська

PDF:ЗАВАНТАЖИТИ ЗАВАНТАЖИТИ

УДК: 902.65(477.87)”632”

DOI

 

 

VITA ANTIQUA ISSN: 2522-9419 (Online), ISSN: 2519-4542 (Print)

VITA ANTIQUA 9, 2017, ЛЮДИНА ТА ЛАНДШАФТ: Первісна археологія Східної Європи, 46-60
Палеогеографічні обстановки плейстоцену та умови проживання давньої людини в районі хребта Великий Шолес на Закарпатті
Матвіїшина Ж.М.¹, Кармазиненко С.П.¹, Рижов С.М.²
¹- Відділ палеогеографії Інституту географії НАН України, Київ
²-  Кафедра археології та музеєзнавства історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київ 

АБСТРАКТ

Стаття присвячена реконструкціям палеогеографічних обстановок та умов проживання давньої людини в районі хребта Великий Шолес за результатами палеопедологічних досліджень ґрунтів і відкладів плейстоцену багатошарової стоянки палеоліту Малий Раковець IV на Закарпатті. У вступі дається визначення палеогеографії як науки, наводяться її головні завдання і структурні підрозділи. Відзначається важливість і перспективність проведення спільних комплексних палеогеографічних та археологічних досліджень палеолітичних стоянок. Особлива увага була зконцентрована на дослідженні антропогенових відкладів, оскільки саме у них і були знайдені знахідки давньої людини. Наводяться узагальнені результати палеопедологічних досліджень (з використанням мікроморфологічного аналізу) ґрунтових і лесових відкладів у 6 шурфах. В шурфах нами були прослідковано мартоношський (mr), лубенський (lb), завадівський (zv), дніпровський (dn), кайдацький (kd), тясминський (ts), прилуцький (pl), удайський (ud), витачівський (vt), бузький (bg) і голоценовий (hl) стратиграфічні горизонти. Знахідки артефактів із вулканічної сировини (переважно обсидіан) в основному приурочені до відкладів завадівського, кайдацького, прилуцького, витачівського і голоценового горизонтів. Зроблений загальний висновок, що сприятливі кліматичні умови, наявність сировинної бази і артефактів свідчать про проживання давньої людини на території хребта Великий Шолес протягом нижнього, середнього і верхнього палеоліту.

Ключові слова: палеогеографія, плейстоцен, хребет Великий Шолес, Східна Європа, географічний підхід, первісна археологія

Мова: українська

PDF:ЗАВАНТАЖИТИ ЗАВАНТАЖИТИ

УДК: [551.8:903](477.87)”632”

DOI

 

VITA ANTIQUA ISSN: 2522-9419 (Online), ISSN: 2519-4542 (Print)

VITA ANTIQUA 9, 2017, ЛЮДИНА ТА ЛАНДШАФТ: Первісна археологія Східної Європи, 38-43

Географічний підхід в первісній археології на рубежі ХХХХІ століть: від дисциплінарного плюралізму до трансциплінарності
Сминтина О.В.¹.
¹- Кафедра археології та етнології України історичного факультету Одеського національного університету імені І.І. Мечникова, Одеса 

АБСТРАКТ

Увага до просторових рамок палеоісторичних реконструкцій стає одним з провідних напрямків європейської науки в останній третині ХХ століття. Саме в цей час виокремлюється низка археологічних субдисциплін, найбільше поширення серед яких набули ландшафтна археологія, геоархеологія та інвайронментальна (або екологічна) археологія. В рамках кожної з цих субдисциплін розробляється власний понятійний апарат, інструментарій та теоретичні рамки для інтерпретації взаємодії природи та суспільства на підставі даних, отриманих в результаті археологічних розкопок. Найбільшу кількість прихильників у цей час отримує теорія адаптації та пов’язані з нею поняття екологічного стресу й природно-екологічних викликів. Накопичена фундаментальна емпірична база та серія успішно реалізованих конкретно-практичних проектів дозволила розширити методичну базу концептуалізації взаємин природи та суспільства. Новітні акценти в даній царині пов’язані із застосуванням концепції сталого розвитку та екологічної пружності, а також теорії конструйованої ніші. Крім того, останніми роками спостерігається також із акцентуацією понять, що пов’язані зі встановленням просторових рамок оцінки взаємодії природи й суспільства та моделювання сукупності прямих та зворотніх зв’язків в системі природа – давнє населення на рівнях антропоцен – географічна зона – ландшафт – мікрорегіон – ніша – окреме поселення.

Ключові слова: первісна археологія, Східна Європа, географічний підхід

Мова: українська

PDF:ЗАВАНТАЖИТИ ЗАВАНТАЖИТИ

УДК: [903:504.54](091)

DOI