Категорія: Без рубрики

VITA ANTIQUA ISSN: 2522-9419 (Online), ISSN: 2519-4542 (Print)

VITA ANTIQUA 9, 2017, ЛЮДИНА ТА ЛАНДШАФТ: Первісна археологія Східної Європи, 268-274
Національна та світова археологія в таблицях Шульте
Бейдик О.О., Лазарук І.А.¹
¹ Кафедра країнознавства та туризму географічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київ

DOI:10.37098/VA-2017-9-268-274
https://doi.org/10.37098/VA-2017-9-268-274

АБСТРАКТ

Висвітлено можливості застосування таблиць Шульте (Шульте Вальтер (1910 - 1972) - німецький психіатр і психотерапевт, учень Бергера. У 1962-1972 рр. - професор психіатрії в Тюбінгені, Німеччина) як одного з видів психолого-педагогічних технологій при вивченні історичних, археологічних, та історико-географічних дисциплін, запропонований ряд “ресурсно-історико-археологічних опорних сигналів” (один із прикладів наведений у статті). Аналіз значної кількості історико-археологічних публікацій, багаторічний експедиційний досвід теренами України та зарубіжних країн дозволив виділити ряд артефактів, об’єктів археологічних розкопок та відкриттів, портретів видатних археологів та істориків. Наведені репродукції відповідають критеріям гетерогенності (різнорідності), значущості, контрастності, паритетності. Використання активних методів і сучасних психолого-педагогічних технологій (в т.ч. таблиць Шульте) у вищій школі є запорукою ефективності навчального процесу в цілому. Таким чином, зважаючи на ряд спільних “точок дотику” та фрагментарне перекриття предмет-об’єктних сутностей історії, археології, історичної географії, запропонований ряд адаптованих до цих дисциплін таблиць Шульте та обґрунтовано можливості їх застосування в археологічних та історичних дисциплінах.

Ключові слова: національна археологія, світова археологія, таблиці Шульте, педагогічні техніки, освіта

Мова: українська

PDF: ЗАВАНТАЖИТИ

УДК: 159.9.018:378:902

VITA ANTIQUA ISSN: 2522-9419 (Online), ISSN: 2519-4542 (Print)

VITA ANTIQUA 9, 2017, ЛЮДИНА ТА ЛАНДШАФТ: Первісна археологія Східної Європи, 254-265
Свідоцтва культу оленя первісних мисливців півночі Євразії у контексті ландшафту
Михайлова Н.Р.¹
¹ Інститут археології НАН України, Київ

DOI:10.37098/VA-2017-9-254-265
https://doi.org/10.37098/VA-2017-9-254-265

АБСТРАКТ

У фінальному палеоліті - неоліті Північної Євразії археологічні свідоцтва культу та зображення оленів були пов’язані з видатними місцями ландшафту – печерами, скелями, стрімчаками, та водою – островами, водоспадами, стрімнинами та ін. У фінальному палеоліті прояви культу оленя найчастіше зустрічаються у печерах. Це скупчення скинутих оленячих рогів у печерах Північного Уралу та Шотландії та зображення оленів у монументальному і мобільному мистецтві в печерах Франко-Кантабрійської зони. У післяпалеолітичний час, у так званому «левантійському» та «схематичному» мистецтві в східній частині Іберійського п-ова та Португалії, зображення оленів зустрічаються на вертикальних скельних поверхнях, у неглибоких гротах, навісах, або відкритих площинах. У мезоліті Північної Євразії образ оленя/лося стає домінуючим у мифоритуальному комплексі. У наскельному мистецтві, на вертикальних та горизонтальних поверхнях відображені обряди відтворення, тотемістичні і космологічні міфологічні сюжети. У неоліті у циркумполярній зоні на видатних місцях ландшафту, пов’язаних із полюванням і природними циклами оленів, з’являються великі скупчення решток тварин, що вказують на обряди жертвоприношення оленів/лосів. Особливе значення мають жертовні місця, розташовані під наскельними зображеннями. Зіставлення археологічних матеріалів з етнографічними даними дозволяють стверджувати, що прояви культу оленя/лося у пізньому палеоліті, мезоліті та неоліті Євразії були пов’язані з місцями підвищеної семантичної значимості, які в первісній ідеології сприймалися як місця «перетину світів».

Ключові слова: культ оленя, Північна Євразія, первісні мисливці, фінальний палеоліт, мезоліт, неоліт

Мова: українська

PDF: ЗАВАНТАЖИТИ

УДК: [903.26:504.54](4/5)”637”

VITA ANTIQUA ISSN: 2522-9419 (Online), ISSN: 2519-4542 (Print)

VITA ANTIQUA 9, 2017, ЛЮДИНА ТА ЛАНДШАФТ: Первісна археологія Східної Європи, 251-253
Природні умови проживання людини на основі вивчення похованих ґрунтів кургану епохи бронзи
Матвіїшина Ж.М., Кушнір А.С¹
¹ Відділ палеогеографії Інституту географії НАН України, Київ

DOI:10.37098/VA-2017-9-251-253
https://doi.org/10.37098/VA-2017-9-251-253

АБСТРАКТ

На основі палеопедологічних та археологічних даних реконструйовано природні умови проживання людини в часи ямної культури епохи бронзи.

Ключові слова: доба бронзи, поховані ґрунти, палеогеографія, ямна культура, Східна Європа

Мова: українська

PDF: ЗАВАНТАЖИТИ

УДК: [903:504.54](477.86)”637”

VITA ANTIQUA ISSN: 2522-9419 (Online), ISSN: 2519-4542 (Print)

VITA ANTIQUA 9, 2017, ЛЮДИНА ТА ЛАНДШАФТ: Первісна археологія Східної Європи, 232-250
Палеопедологіні дослідження Буківнянського могильника
Матвіїшина Ж.М.¹, Лисенко С.Д.², Пархоменко О.Г³
¹ Відділ палеогеографії Інституту географії НАН України, Київ
² Відділ археології енеоліту – бронзового віку Інституту археології НАН України, Київ
³ Кафедра географії Чернігівського національного педагогічного університету імені Т.Г. Шевченка, Чернігів

DOI:10.37098/VA-2017-9-232-250
https://doi.org/10.37098/VA-2017-9-232-250

АБСТРАКТ

Курганний могильник Буківна є однією з базових пам’яток комарівської культури тшинецького культурного кола. Він розташований на високому правому березі Дністра, на захід та південь від с.  Буківна Тлумацького району Івано-Франківської області. У 30-ті роки XIX ст. на могильнику було розкопано 13 курганів У 2010-2013 рр. роботи було поновлено. В курганній групі №1 було розкопано 3 кургани, ще один курган був досліджений у группі №2. Найбільш раннім серед досліджених курганів є курган №1 групи №2. За керамічним комплексом та наконечником стріли курган може бути датований кінцем 3 – початком 2 тис. до н.е., та синхронізований із блоком посткатакомбних культур та епішнуровим горизонтом. Кургани групи №1 за керамічним комплексом та виробами з кольорових металів можуть бути віднесені до раннього етапу комарівської культури та датовані в межах другої чверті 2 тис. до н.е. Всі кургани насипані над незначними природним підвищенням, що візуально збільшує їх розміри. Основна частина насипів складена із шматків дернини з поверхні давнього грунту. Зверху ця валькова кладка перекрита масою алевритістої породи із підгрунтя. Ґрунти, на яких зведено кургани, визначені як опідзолені чорноземи, що розвиваються під луговою рослинністю в умовах тепло-помірного клімату з достатньою кількістю опадів. В епоху бронзи природні зони в регіоні Прикарпаття явно були зміщені на північ, панували відкриті простори з ділянками буково-грабових лісів

Ключові слова: палеопедологія, могильник Буківна, доба бронзи, комарівська культура, Східна Європа

Мова: українська

PDF: ЗАВАНТАЖИТИ

УДК: [903:504.54](477.86)”637”

VITA ANTIQUA ISSN: 2522-9419 (Online), ISSN: 2519-4542 (Print)

VITA ANTIQUA 9, 2017, ЛЮДИНА ТА ЛАНДШАФТ: Первісна археологія Східної Європи, 222-231
Екологічний базис тшинецького культурного кола
Лисенко С.Д.¹
¹ Відділ археології енеоліту – бронзового віку Інституту археології НАН України, Київ

DOI:10.37098/VA-2017-9-222-231
https://doi.org/10.37098/VA-2017-9-222-231

АБСТРАКТ

Тшинецьке культурне коло (ТКК) – група спорідених археологічних культур пізнього бронзового віку лісової та лісостепової зони Східної Європи. Охоплює територію від басейну Одера на заході до басейна Десни на сході, від Прибалтики на півночі, до межі правобережного лісостепу та степу на півдні. Ареал ТКК розподіляється на Західний (басейн Балтійського моря) та Східний (басейн Чорного моря) масиви. До західного масиву відноситься тшинецька культура, до східного – комарівська та сосницька культури. Відповідно до системного зв’язку між культурою та вміщуючим ландшафтом відрізняються лісова та лісостепова лінії розвитку ТКК. Перша пов’язана із низинними ландшафтами (Великопольско-Куявська низина, Мазовія, Прибалтика, Українське, Білоруське та Брянське Полісся), друга – із підвищеними (Прикарпаття, Волинська, Подільська, Придніпровська височини). У східному ареалі ТКК лісовій лінії розвитку відповідає сосницька культура, а лісостеповій – комарівська. На межі 3-2 тис. до н.е. дослідники палеоклімату південноруських степів відмічають максимум суббореальної аридизації, яка в другій чверті – середині 2 тис. до н.е. змінюється кліматичним оптімумом суббореалу  – зволоження, зменшення континентальності клімату. Комплексні палеогеографічні (палеопедологічні, палінологічні, ландшафтні, геофізичні, археозоологічні, палеоботанічні, дендрологічні) дослідження пам’яток доби бронзи – раннього залізного віку на території Північної України та Білорусії дають змогу співставити коливання клімату у східному ареалі ТКК та їх наслідки із кліматичною шкалою, розробленою за результатами досліджень в інших регіонах Східної Європи.

Ключові слова: екологічний базис, тшинецьке культурне коло, доба бронзи, палеокліматологія, Східна Європа

Мова: українська

PDF: ЗАВАНТАЖИТИ

УДК: [903:504.54](4-11)”637”

VITA ANTIQUA ISSN: 2522-9419 (Online), ISSN: 2519-4542 (Print)

VITA ANTIQUA 9, 2017, ЛЮДИНА ТА ЛАНДШАФТ: Первісна археологія Східної Європи, 206-221
Індикатори «імпортів» в трипільській культурі (за матеріалами «скарбів» кременевих пластин)
Пічкур Є.В.¹
¹ Відділ «Археологічний музей» Інституту археології НАН України, Київ

DOI:10.37098/VA-2017-9-206-221
https://doi.org/10.37098/VA-2017-9-206-221

АБСТРАКТ

В роботі розглядається унікальна для трипільської культури категорія знахідок – набори крем’яних виробів, переважно пластин, які в літературі прийнято розглядати як «скарби». Подані історія і контекст знахідок, техніко-типологічні характеристики виробів, що містяться в «скарбах». Також пропонується кілька варіантів трактування останніх з точки зору їх змістовної ролі в трипільському суспільстві.

Ключові слова: трипільська культура, крем’яні пластини, імпорти, енеоліт, Східна Європа

Мова: російська

PDF: ЗАВАНТАЖИТИ

УДК: 903.21(477.4)’’636’’-032.5

VITA ANTIQUA ISSN: 2522-9419 (Online), ISSN: 2519-4542 (Print)

VITA ANTIQUA 9, 2017, ЛЮДИНА ТА ЛАНДШАФТ: Первісна археологія Східної Європи, 194-205
Аналіз просторового розповсюдження кам’яних артефактів на поселенні трипільської культури Ожеве-острів
Радомський І.С.¹
¹ Кафедра археології та музеєзнавства історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київ

DOI:10.37098/VA-2017-9-194-205
https://doi.org/10.37098/VA-2017-9-194-205

АБСТРАКТ

Дослідження трипільської культури триває вже понад 100 років. За цей час відкрито багато трипільських поселень. Проте поселення-гіганти (Трипілля В ІІ – С І) виявились найбільш дослідженими за площею та кількістю об’єктів. За результатами всебічних досліджень останніх, зокрема, визначається планування цих поселень, орієнтація споруд, інтер’єри будівель тощо. За планіграфією керамічних матеріалів у спорудах томашівської локальної групи західнотрипільської культури, В.О. Шумова визначила, що деякі категорії посуду були стаціонарними і їх, в певній мірі, можна відносити до елементів інтер’єрів. Дослідники неодноразово звертаються до планіграфічного методу стосовно керамічних комплексів трипільської культури. Проте планіграфія кам’яних матеріалів на “площадках” є рідкісним явищем (винятком є робота Є.В. Пічкура та П.С. Шидловського за матеріалами Пекарів ІІ). Це обумовлено в першу чергу тим, що на поселеннях-гігантах крем’яні матеріали є скоріше виключенням, а ніж типовою категорією інвентарю. Проте ця теза не стосується ранніх періодів існування культури. Досвід планіграфії кам’яних матеріалів був отриманий під час досліджень поселення Друци, що за відносною хронологією датується періодом В І. Під час польових досліджень детально фіксувався весь кам’яний інвентар з вказанням глибин, що дало можливість встановити на якому з поверхів розміщувались вироби. Так, А.В. Енговатова визначила в якій частині споруди проходили виробничі та господарчі операції. Також, за напрямком залягання та розташуванням вістер метальної зброї, автори досліджень припустили, що поселення зазнало нападу. Поселення Ожеве-острів датується кінцем періоду В І. В цей час різко збільшується кільскість фортифікованих поселень та зброї на пам’ятках. Автор ставить на меті визначити як кам’яні вироби співвідносяться у просторі. А також, чи є однаковим використання внутрішнього простору споруд на поселенні. Отримані результати порівнюються з вище згаданим поселенням Друци.

Ключові слова: трипільська культура, поселення Ожеве-Острів, просторовий аналіз, енеоліт, Східна Європа

Мова: українська

PDF: ЗАВАНТАЖИТИ

УДК: 903.2(477.85)”636”

VITA ANTIQUA ISSN: 2522-9419 (Online), ISSN: 2519-4542 (Print)

VITA ANTIQUA 9, 2017, ЛЮДИНА ТА ЛАНДШАФТ: Первісна археологія Східної Європи, 180-193
Між морем та горами. Стратегія господарської діяльності населення Гірського Криму в енеоліті
Теліженко С.А.¹, Яніш Є.Ю.²
¹ Інститут археології НАН України, Луцьк
² Інститут зоології ім. І.І.Шмальгаузена НАН України, Київ

DOI:10.37098/VA-2017-9-180-193
https://doi.org/10.37098/VA-2017-9-180-193

АБСТРАКТ

В епоху енеоліту на території Гірського Криму існувало дві локальні, культурно споріднені групи стоянок – узбережні та відкритого або захищеного (навіси та гроти) типів. Відповідно до природних умов, в яких розташовані вказані групи, розвивалася їх стратегія господарської діяльності. Населення першої групи було зорієнтовано на скотарство, землеробство та експлуатацію морських ресурсів. Окрім цього, як мінімум одна стоянка (Ласпі-І) являлася спеціалізованим центром з виготовлення прикрас з органічної сировини (мушлі та стулок молюсків, кістки). Населення пам’яток другої групи займалося скотарством та полюванням. Враховуючи розташування цієї групи пам’яток в межах річкових долин – Качі, Чорної та Зуї, не виключається, що населення могло займатися землеробством. Подібність окремих елементів матеріальної культури енеолітичних пам’яток Гірського Криму до поселень пізнього неоліту Західного Кавказу (Анасеулі-ІІ), дозволяє припускати можливість культурних контактів між обома регіонами.

Ключові слова: первісна археологія, палеоекономіка, Гірський Крим, Енеоліт, доба міді

Мова: українська

PDF: ЗАВАНТАЖИТИ

УДК: [903:504.54](477.75)”636”

VITA ANTIQUA ISSN: 2522-9419 (Online), ISSN: 2519-4542 (Print)

VITA ANTIQUA 9, 2017, ЛЮДИНА ТА ЛАНДШАФТ: Первісна археологія Східної Європи, 171-179
Природне середовище та культурна адаптація первісного населення Дніпровського Надпоріжжя в пізньому мезоліті – ранньому неоліті
Демченко О.В.¹
¹ Кафедра археології та етнології України Історичного факультету Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова, Одеса

DOI:10.37098/VA-2017-9-171-179
https://doi.org/10.37098/VA-2017-9-171-179

АБСТРАКТ

Дніпровське Надпоріжжя – своєрідний регіон, який розташований між Середньою та Нижньою течією Дніпра, між сучасними містами Дніпропетровськ та Запоріжжя. В плані вирішення питання взаємозв’язку навколишнього середовища та життєдіяльності людини цей регіон являється надзвичайно перспективним. Для цієї території в період пізнього мезоліту – неоліту характерна своєрідна адаптивна модель рибалокмисливців-збирачів, яка була обумовлена специфічними географічними умовами і ресурсними можливостями регіону. Використовуючи палеоекологічний підхід до вивчення археологічних пам’яток ми реконструюємо спосіб життя, особливості житлового простору та специфіку поведінки людини в конкретних ландшафтних та кліматичних умовах Дніпровського Надпоріжжя. Такий підхід дав можливість пояснити причинно-наслідковий характер адаптивної стратегії населення, яка дозволяла зберігати привласнюючий тип господарства в межах невеликої екологічної ніші на протязі тривалого періоду при відносній осілості. Успішність адаптивної стратегії населення полягала в чітко спланованому господарсько-економічному календарі, який відповідав можливостям ресурсної бази, кліматичним річним коливанням та враховував природні біоритми флори та фауни. Все це диктувало місця та принципи створення поселень (острівні, берегові; базові зимові, сезонні літні і т. д.), зміну економічно-господарської домінанти на протязі року (рибний промисел, збиральництво та лов прирічкової дичини, полювання), спеціалізацію знарядь праці та предметів побуту, формування світогляду і т.д.

Ключові слова: первісна археологія, ранній неоліт, пізній мезоліт, Дніпровське Надпоріжжя, культурна адаптація

Мова: українська

PDF: ЗАВАНТАЖИТИ

УДК: [903:504.54](477.63\64)”632”

VITA ANTIQUA ISSN: 2522-9419 (Online), ISSN: 2519-4542 (Print)

VITA ANTIQUA 9, 2017, ЛЮДИНА ТА ЛАНДШАФТ: Первісна археологія Східної Європи, 152-170
Розвиток неолітичних культур на території України: подолання запрограмованості на певний тип ландшафту
Манько В.О.¹
¹ Відділ археології Криму Інституту археології НАН України, Київ

DOI:10.37098/VA-2017-9-152-170
https://doi.org/10.37098/VA-2017-9-152-170

АБСТРАКТ

У статті розглядаються стратегії використання ландшафтів носіями археологічних культур мезоліту та неоліту України. Доводиться, що археологічні культури мезоліту пов’язані з певним типом ландшафту. Натомість, стратегія носіїв археологічних культур неоліту пов’язана з подоланням запрограмованості на використання одного типу ландшафту, з міграційною активністю, спрямованою на території, які відносилися до степової, лісостепової та лісової зон. Подібна стратегічна спрямованість була властивою для більшості археологічних культур неоліту, що призводило до створення конкурентного середовища та розселення на одних і тих же територіях. Така міграційно-колонізаторська активність сприяла поширенню неолітичних інновацій серед автохтонного населення, що колонізувалося. Результатом цього процесу стала поява дніпро-донецької культурно-історичної області неоліту України.

Ключові слова: неолітична культура, неоліт, ландшафтна археологія, мезоліт, Східна Європа

Мова: українська

PDF: ЗАВАНТАЖИТИ

УДК: [903:504.54](477)”632”