VITA ANTIQUA ISSN: 2522-9419 (Online), ISSN: 2519-4542 (Print)

VITA ANTIQUA 9, 2017, ЛЮДИНА ТА ЛАНДШАФТ: Первісна археологія Східної Європи, 117-126
Адаптація первісних мисливців до життя в перигляціальних степах (на прикладі верхньопалеолітичних пам’яток долини р. Бакшали)
Піструіл І.В.¹
¹-Одеський археологічний музей НАН України, Одеса 

DOI:10.37098/VA-2017-9-117-126
https://doi.org/10.37098/VA-2017-9-117-126.

АБСТРАКТ

Для свого життєзабезпечення общинам кам’яного віку, перш за все, необхідно було три складових: вода, їжа та сировина для виготовлення знарядь. Цим вимогам відповідає мікрорегіон нижньої течії р. Бакшала (права притока р. Південний Буг). Перші пам’ятки кам’яного віку на річці Бакшала біля с. Анетівка були виявлені в 1930-1932 рр. експедицією під керівництвом Ф. Козубовського. З 1978 року в долині р. Бакшала (біля сс.  Анетівка та Щуцьке) під керівництвом В.Н. Станко (1978-2007 рр.) і І.В. Піструіла (з 2008 р.) проводяться стаціонарні дослідження на пізньопалеолітичному поселенні Анетівка 2. За цей час в районі с. Анетівка було локалізовано більш ніж 25 пам’яток епохи палеоліту. На деяких з них (Анетівка 1, Анетівка 13, Анетівка 22) було проведено стаціонарні археологічні дослідження. Така насиченість мікрорегіону верхньопалеолітичними пам’ятками пов’язується з наявністю родовищ кременю, що використовувався стародавніми мешканцями. Дослідженнями зафіксовано існування двох індустріальних традицій – епіоріньяк та епігравет. Представники цих індустріальних традицій, незалежно одна від одної, однаково використовували сировинну базу та об’єкти полювання анетівського мікрорегіону

Ключові слова: первісні мисливці, пізній палеоліт, культурна адаптація, долина Бакшали, Східна Європа

Мова: українська

PDF: ЗАВАНТАЖИТИ

УДК: [903:504.54](477.73)”632”

VITA ANTIQUA ISSN: 2522-9419 (Online), ISSN: 2519-4542 (Print)

VITA ANTIQUA 9, 2017, ЛЮДИНА ТА ЛАНДШАФТ: Первісна археологія Східної Європи, 107-116
Культурні адаптації верхньопалеолітичних мисливців Азово-Чорноморських степів
Кротова О.О.¹
¹-Відділ археології кам’яної доби Інституту археології НАН України, Київ 

DOI:10.37098/VA-2017-9-107-116
https://doi.org/10.37098/VA-2017-9-107-116

АБСТРАКТ

Культурні адаптації давніх людей визначаються способами життєзабезпечення, організацією життя (типами мобільності), типами стоянок та гнучкою соціальною структурою груп мисливців, які дещо відрізнялися в різні хронологічні періоди в залежності від природних умов та стану ресурсів. Мисливці раннього (36000-26000 BP) та, частково, середнього (23000-20000 BP) хронологічних періодів, які співпадали з холодними та, часом, вологими природними умовами із степовою та, інколи, лісо-степовою рослинністю переважно практикували неспеціалізовану мисливську стратегію на великих травоїдних різних видів – бізона, коня та, можливо, епізодично – мамонта, шерстистого носорога, північного, червоного та гігантського оленів. У способі життя домінувала резидентна мобільність із частою зміною місця перебування базового табору, у якому здебільшого мешкали невеликі групи. Остання третина середнього хронологічного періоду (20000-17000 BP) співпадала з холодним максимумом пізньовалдайської епохи з домінуванням холодного та сухого клімату і відкритих ландшафтів зі степовою рослинністю. Палеонтологи відмічають для цього періоду високу щільність великих травоїдних, перш за все, бізона, що дозволяє вважати адаптацію мисливських груп як здебільшого стратегію спеціалізованих полювань на бізонів. Для способу життя було характерне переважання логістичної мобільності з існуванням великих стоянкових комплексів – місць мешкання общин на протязі значного часу, що сприяло встановленню відносно стабільних соціальних відносин. Пізній хронологічний період (17000-10000 BP) співвідноситься з епохою пізнього гляціалу з різкими коливаннями клімату та змінами природних умов, в результаті яких відбувалися значні зміни як у розмірах так і в щільності великих травоїдних. На протязі цього періоду мисливці практикували здебільшого неспеціалізовану стратегію полювань на різні види травоїдних. Переважали резидентна мобільність та менш активні соціальні відносини між общинами.

Ключові слова: пізній палеоліт, Азово-Чорноморські степи, культурна адаптація, певісна археологія, Східна Європа

Мова: українська

PDF: ЗАВАНТАЖИТИ

УДК: [903:504.54](477.7)”632”

VITA ANTIQUA ISSN: 2522-9419 (Online), ISSN: 2519-4542 (Print)

VITA ANTIQUA 9, 2017, ЛЮДИНА ТА ЛАНДШАФТ: Первісна археологія Східної Європи, 81-106
Від мамонта до лисиці: функціональна ідентифікація пам’ятки Єлисеєвичі І в межах верхнього пленігляціалу на поселеннях басейну Десни
Демей Л.¹, Пату-Матіс М.¹, Пеан С.¹, Хлопачев Г.А.², Саблін М.В.³
¹-Відділ преісторії, Національний музей природничої історії, Париж (Франція)
²-Відділ археології Музею антропології і етнографії ім. Петра Великого (Кунсткамера) С.-Петербург (Росія) 
³- Зоологічний інституту РАН, С.-Петербург (Росія) 

DOI:10.37098/VA-2017-9-81-106
https://doi.org/10.37098/VA-2017-9-81-106

АБСТРАКТ

Дане дослідження вивчає фауністичні свідчення басейну Десни на території як України, так і Росії, впродовж другої половини верхнього пленігляціалу (20 000 – 14 000 р. тому). Нами було проведено археозоологічне дослідження фауністичних решток пам’ятки Єлисеєвичі І за період 1935-36 рр. Фауністичний спектр відносно обмежений та типовий для холодного та посушливого клімату з наявними рештками шерстистого мамонта, північного оленя, вовка звичайного, песця та бурого ведмедя. Як і передбачалось, ми висвітлили питання використання мамонта задля отримання мамонтової кістки, а також активну експлуатацію собачих заради здобуття таких матеріалів як кістка та хутро. Питання інтерпретації стоянки як базового табору все ж ставиться під сумнів. Проаналізувавши розмаїття дикої природи та використання людиною фауни впродовж верхнього пленігляціалу, ми порівняли археозоологічні дані фауністичних решток отриманих зі стоянки Єлисеєвичі І з даними інших стоянок басейну Десни з метою кращого розуміння палеоекологічної ситуації регіону. Крім того, ми можемо висвітлити ступінь спеціалізації людських груп відносно експлуатації видів, особливо мамонтів (м’ясо, кістки, мамонтова кістка) та хижаків (хутро, кістка). Порівняння було здійснене з урахуванням збереженості пам’яток та відповідно до роду занять людських груп, задля обговорення видів активності та збереження тваринних ресурсів в басейні Десни.

Ключові слова: мамонт, Єлисеєвичі І, Десна, первісна археологія, пізній палеоліт, Східна Європа

Мова: англійська

PDF: ЗАВАНТАЖИТИ

УДК: 902.67(477.51)”632”

VITA ANTIQUA ISSN: 2522-9419 (Online), ISSN: 2519-4542 (Print)

VITA ANTIQUA 9, 2017, ЛЮДИНА ТА ЛАНДШАФТ: Первісна археологія Східної Європи, 69-80
Етапи дослідження Межиріцької стоянки
Дудник Д.В.¹
¹- Кафедри археології та музеєзнавства історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київ 

DOI:10.37098/VA-2017-9-69-80
https://doi.org/10.37098/VA-2017-9-69-80

АБСТРАКТ

Перші розкопи Межиріцької стоянки відбулися півстоліття тому, у 1966 р., і продовжуються зараз. За цей період було виявлено 4 житла, та повністю досліджено 3 з них, також виявлено та досліджено господарськопобутові комплекси довкола жител. Розкопки проводилися як вітчизняними вченими, такими як І.Г.  Підоплічко, М.І.  Гладких, Н.Л.  Корнієць, Д.Ю. Нужний, П.С. Шидловський, так і за участі зарубіжних колег зі США, Франції, Бельгії та Росії. Спільні експедиції із залученням науковців різного спрямування дали змогу застосувати як археологічні, так і природничі методи дослідження, що сприяло розширенню знань про стоянку, кам’яну індустрію мисливців на мамонтів, відтворити природне оточення первісної людини, а також здійснити історичні та архітектурні реконструкції, вивчити флору та фауну цієї території. Результати досліджень дали змогу описати природно-кліматичні умови льодовикового періоду 15 тис. років тому, визначити абсолютне датування пам’ятки, встановити тип поселення, дослідити технологію виготовлення знарядь праці та визначити її як епіграветську. Зараз розкопана значна територія стоянки, проводяться дослідження першого та другого господарськопобутових комплексів. Актуальною залишається проблема збереження 4 житла. Так як це житло зберігалося тривалий час нерозкопаним з метою майбутньої музеєфікації під тимчасовим накриттям, воно зазнало значної руйнації внаслідок природних та антропогенних чинників. Тому нагальним є питання побудови захисної конструкції з паралельною роботою по розчистці та консервації решток житла.

Ключові слова: пізній палеоліт, мисливці на мамонтів, епігравет, Межиріч, Східна Європа

Мова: українська

PDF: ЗАВАНТАЖИТИ

УДК: 902.2(091)(477.46)”632”

VITA ANTIQUA ISSN: 2522-9419 (Online), ISSN: 2519-4542 (Print)

VITA ANTIQUA 9, 2017, ЛЮДИНА ТА ЛАНДШАФТ: Первісна археологія Східної Європи, 61-68
Магнітні дослідження на палеолітичних стоянках хребта Великий Шолес на Закарпатті
Бондар К.М.¹, Рижов С.М.², Тимофеєва Ж.Б.³
¹-  ННІ «Інститут геології» Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київ
²- Кафедра археології та музеєзнавства історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київ 
³- ДГП «Укргеофізика», Київ

DOI:10.37098/VA-2017-9-61-68
https://doi.org/10.37098/VA-2017-9-61-68

АБСТРАКТ

У 2015 р. проведені модульні магнітометричні зйомки та виконані лабораторні вимірювання низькочастотної магнітної сприйнятливості (χlf) та частотної залежності магнітної сприйнятливості (Kfd ) на зразках грунтів з розчисток і розкопів на пам’ятках Малий Раковець IV та Великий Шолес. Геомагнітне поле в межах майданчика 19х19 м, розташованого впритул до західної стінки розкопу 2006 року багатошарової палеолітичної стоянки Малий Раковець IV змінюється в межах 49100-49650 нТл. Невеликі лінійні розміри локальних аномалій магнітного поля (4-8 м), їх неправильна форма і високі градієнти по краям дозволяють вважати їх джерелами неоднорідності будови верхнього шару грунту до глибини 5 м. χlf грунтів в шурфі №19 квадрату розкопу Н-5, що має глибину 5,5 м і розкриває лесову та туфову товщу, змінюється в межах 50…1148*10-8 м3/кг, при цьому максимальні значення приурочені до інтервалів глибин 3,2-3,6 та 4,1-4,6 м. Kfd становить 10-14% в поверхневій товщі до глибини 0,5 м (голоценовий та вітачивський горизонти за Ж.М. Матвіїшиною та співавт., 2013), в інтервалі 1,0-1,15 м (прилуцький горизонт) та 1,7-1,85 м (завадівський горизонт) що вказує на домінування дрібних суперпарамагнітних зерен у магнітній фракції, які накопичилися в процесі грунтоутворення. Нижче по розрізу Kfd має низькі значення 1,3-7,9%, що свідчить про переважання багатодоменних зерен первинних магнітних мінералів. Абсолютні значення індукції геомагнітного поля на ділянці площею 138 м2 на палеолітичному місцезнаходженні Великий Шолес становлять 48650-49550 нТл. Область позитивних аномалій співпадає з границями локального виходу кам’яного матеріалу складеного з вулканічного скла (в основному ріоліти) і кварцитової та пісковикової гальки. Лінійна зона високих градієнтів магнітного поля в межах розкопу відповідає границі розповсюдження археологічних знахідок. χlf в розкопі поступово зростає від 32 на поверхні до 94*10-8 м3/кг на глибині 0,3 м, на корі вивітрювання туфогенних порід. Дані магнітні дослідження на палеолітичних стоянках хребта Великий Шолес на Закарпатті є важливим джерелом інформації щодо стратиграфічних і планіграфічних особливостей пам’яток.

Ключові слова: палеомагнітні дослідження, палеоліт, хребет Великий Шолес, Східна Європа, географічний підхід, первісна археологія

Мова: українська

PDF: ЗАВАНТАЖИТИ

УДК: 902.65(477.87)”632”

VITA ANTIQUA ISSN: 2522-9419 (Online), ISSN: 2519-4542 (Print)

VITA ANTIQUA 9, 2017, ЛЮДИНА ТА ЛАНДШАФТ: Первісна археологія Східної Європи, 46-60
Палеогеографічні обстановки плейстоцену та умови проживання давньої людини в районі хребта Великий Шолес на Закарпатті
Матвіїшина Ж.М.¹, Кармазиненко С.П.¹, Рижов С.М.²
¹- Відділ палеогеографії Інституту географії НАН України, Київ
²-  Кафедра археології та музеєзнавства історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київ 

DOI:10.37098/VA-2017-9-46-60
https://doi.org/10.37098/VA-2017-9-46-60

АБСТРАКТ

Стаття присвячена реконструкціям палеогеографічних обстановок та умов проживання давньої людини в районі хребта Великий Шолес за результатами палеопедологічних досліджень ґрунтів і відкладів плейстоцену багатошарової стоянки палеоліту Малий Раковець IV на Закарпатті. У вступі дається визначення палеогеографії як науки, наводяться її головні завдання і структурні підрозділи. Відзначається важливість і перспективність проведення спільних комплексних палеогеографічних та археологічних досліджень палеолітичних стоянок. Особлива увага була зконцентрована на дослідженні антропогенових відкладів, оскільки саме у них і були знайдені знахідки давньої людини. Наводяться узагальнені результати палеопедологічних досліджень (з використанням мікроморфологічного аналізу) ґрунтових і лесових відкладів у 6 шурфах. В шурфах нами були прослідковано мартоношський (mr), лубенський (lb), завадівський (zv), дніпровський (dn), кайдацький (kd), тясминський (ts), прилуцький (pl), удайський (ud), витачівський (vt), бузький (bg) і голоценовий (hl) стратиграфічні горизонти. Знахідки артефактів із вулканічної сировини (переважно обсидіан) в основному приурочені до відкладів завадівського, кайдацького, прилуцького, витачівського і голоценового горизонтів. Зроблений загальний висновок, що сприятливі кліматичні умови, наявність сировинної бази і артефактів свідчать про проживання давньої людини на території хребта Великий Шолес протягом нижнього, середнього і верхнього палеоліту.

Ключові слова: палеогеографія, плейстоцен, хребет Великий Шолес, Східна Європа, географічний підхід, первісна археологія

Мова: українська

PDF: ЗАВАНТАЖИТИ

УДК: [551.8:903](477.87)”632”

VITA ANTIQUA ISSN: 2522-9419 (Online), ISSN: 2519-4542 (Print)

VITA ANTIQUA 9, 2017, ЛЮДИНА ТА ЛАНДШАФТ: Первісна археологія Східної Європи, 38-43

Географічний підхід в первісній археології на рубежі ХХ – ХХІ століть: від дисциплінарного плюралізму до трансдисциплінарності
Сминтина О.В.¹.
¹- Кафедра археології та етнології України історичного факультету Одеського національного університету імені І.І. Мечникова, Одеса 

DOI:10.37098/VA-2017-9-38-43
https://doi.org/10.37098/VA-2017-9-38-43

АБСТРАКТ

Увага до просторових рамок палеоісторичних реконструкцій стає одним з провідних напрямків європейської науки в останній третині ХХ століття. Саме в цей час виокремлюється низка археологічних субдисциплін, найбільше поширення серед яких набули ландшафтна археологія, геоархеологія та інвайронментальна (або екологічна) археологія. В рамках кожної з цих субдисциплін розробляється власний понятійний апарат, інструментарій та теоретичні рамки для інтерпретації взаємодії природи та суспільства на підставі даних, отриманих в результаті археологічних розкопок. Найбільшу кількість прихильників у цей час отримує теорія адаптації та пов’язані з нею поняття екологічного стресу й природно-екологічних викликів. Накопичена фундаментальна емпірична база та серія успішно реалізованих конкретно-практичних проектів дозволила розширити методичну базу концептуалізації взаємин природи та суспільства. Новітні акценти в даній царині пов’язані із застосуванням концепції сталого розвитку та екологічної пружності, а також теорії конструйованої ніші. Крім того, останніми роками спостерігається також із акцентуацією понять, що пов’язані зі встановленням просторових рамок оцінки взаємодії природи й суспільства та моделювання сукупності прямих та зворотніх зв’язків в системі природа – давнє населення на рівнях антропоцен – географічна зона – ландшафт – мікрорегіон – ніша – окреме поселення.

Ключові слова: первісна археологія, Східна Європа, географічний підхід

Мова: українська

PDF: ЗАВАНТАЖИТИ

УДК: [903:504.54](091)

VITA ANTIQUA,     ISSN 2522-9419 (Online), 2519-4542 (Print)

Центр палеоетнологічних досліджень
VITA ANTIQUA 9, 2017, HUMAN & LANDSCAPE: Prehistoric Archaeology of Eastern Europe, 16-37
Археологія альпійського простору. Дослідження передгір’їв, долинних систем та високогірних ландшафтів Альп
Альберт Хафнер, Мірко Брюннер, Джуліан Лаабс¹
¹-відділ первісної археології Інституту археологічних наук, Університет м. Берн, Швейцарія

DOI:10.37098/VA-2017-9-16-37
https://doi.org/10.37098/VA-2017-9-16-37

АБСТРАКТ

В даній статті наводяться приклади ландшафтних археологічних досліджень в альпійському регіональному контексті. Як навколо, так і в самих Європейських Альпах ландшафти відзначаються великою різноманітністю. Найбільш істотні ландшафтні відмінності спостерігаються на висотах, що мають відмітки від 400 до 3000 і більше метрів над рівнем моря. Основними топографічними ознаками регіону являються горбисті альпійські передгір’я, широкі внутрішні долини, що заходять далеко в самі Альпи та високогірні зони, які починаються вище лінії деревної рослинності. В статті наводяться приклади, що тематично охоплюють пам’ятки від озерних та болотяних поселень на палях у передгірних районах, поховань та поселень у внутрішньоальпійських височинах та річкових терасах до короткочасних таборів та пам’яток на високогірних перевалах. Археологічні свідчення вказують, що поселенська активність починає спостерігатись в усіх регіонах від початку 5-го тисячоліття до н.е. Палеоекологічні дані з передгірних територій можуть віддалити цю межу навіть до середини 6-го тисячоліття до н.е. Автори допускають високий ступінь мобільності між цими регіонами. Якщо озерні та болотяні поселення добре відомі та докладно вивчені вченими, дослідження альпійських високогірних пам’яток почалось тільки два десятиліття тому. Альпи та оточуючі передгірські ландшафти являються яскравим полем для археологічних досліджень, особливо при вивченні ранньоземлеробських культур. Незважаючи на те, що постійні дослідження дають можливість кращого розуміння процесів проникнення перших аграрних суспільств з передальпійських низин в високогірні зони, ми все ще далекі від остаточного розуміння загальної картини. Довготривала еволюція поселенської діяльності, що відбувалась у передгірних районах та у частині внутрішньо альпійських долин перетворила незаймані ландшафти у міські простори з одного боку, з маленькими внутрішньо-альпійськими долинами та високогірними районами, де поширились стійкі форми землекористування з іншого, що відобразилось на характері культурного ландшафту Альп.

Ключові слова: ландшафтна археологія, альпійський простір, неолітичний, бронзовий вік

PDF: ЗАВАНТАЖИТИ

УДК: [902:504.54](234.3)